Історія справи

Постанова від 12.04.2024 року у справі №760/28764/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 760/28764/20

провадження № 61-1555св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гарматна-Західна»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 25 липня 2023 року у складі судді Ішуніної Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гарматна-Західна» (далі - ОСББ «Гарматна-Західна») про визнання недійсним рішення загальних зборів.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником нежитлових приміщень № 166 та АДРЕСА_1 .

13 березня 2020 року з порушенням встановленого закономпорядку проведено загальні збори ОСББ «Гарматна-Західна», оформлені протоколом № 3.

За результатами загальних зборів прийнято рішення загальних зборів ОСББ Гарматна-Західна» від 13 березня 2020 року щодо затвердження розміру сплати внесків та платежів співвласниками нежитлових приміщень на утримання будинків та прибудинкової території. Вважала, зазначене рішення загальних зборів незаконним та таким, що підлягає визнанню недійсним.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним рішення загальних зборів ОСББ «Гарматна-Західна» від 13 березня 2020 року щодо затвердження розміру сплати внесків та платежів співвласниками нежитлових приміщень на утримання будинків та прибудинкової території.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 25 липня 2023 року закрито провадження у вказаній цивільній справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Судове рішення районного суду мотивовано тим, що предметом позову є визнання недійсним рішення загальних зборів ОСББ «Гарматна-Західна» від 13 березня 2020 року, що оформлені протоколом № 3 та яким затверджені розмір сплати внесків і платежів співвласниками. Спори про визнання недійсними рішень вищого органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з управлінням такою особою, між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його засновників (членом) належать до господарської юрисдикції відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України виходячи з характеру правовідносин, які є предметом такого спору (щодо визнання недійсним рішення вищого органу управління такої юридичної особи, прийнятого в межах його виключної компетенції).

З огляду на зазначене, районний суд закрив провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року у задоволенні клопотання представника ОСББ «Гарматна-Західна»про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

У стягненні витрат на професійну правничу допомогу з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Гарматна-Західна» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, районний суд зазначив, що судом встановлено, що представником відповідача не вказувалось на необґрунтованість дій позивача в ході розгляду справи та у чому вони полягали, не було надано суду доказів, які свідчили б про необґрунтовані дії з боку позивача, тобто, не доведено, що витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги було понесено саме внаслідок неправомірних дій позивача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 25 липня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про підсудність справи судам господарської юрисдикції є правильними.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про те, що спір у даній справі не є корпоративним, не є спором, що виник з господарських правовідносин, а тому не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки спір про дійсність рішення установчих (загальних) зборів ОСББ, зокрема про затвердження кошторису ОСББ та розміру внесків його членів, що виник між членом ОСББ та самим ОСББ, охоплюється поняттям «управління юридичною особою» та належать до господарської юрисдикції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 25 липня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом першої інстанції закрито провадження у справі за повторним клопотанням представника відповідача, оскільки у задоволенні первісного клопотання судом було відмовлено.

Вважає, що спір у справі не є корпоративним, не є спором, що виник з господарських правовідносин та не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а виник з цивільних правовідносин між фізичними особами -- співвласниками багатоквартирного будинку.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неповне з`ясування судами фактичних обставин справи, неповне дослідження та надання правової оцінки наявним у справі доказам, а також те, що висновки судів не відповідають обставинам справи. Зазначає, що суди безпідставно закрили провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки співвласники багатоквартирного будинку не є носіями корпоративних прав, а відносини між співвласниками багатоквартирного будинку та ОСББ не є корпоративними, відповідно спір у даній справі між фізичними особами та ОСББ не є корпоративним, тому не відноситься до юрисдикції господарських судів. Вважає, що закриття провадження у справі обмежує її право на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Посилається на правові висновки Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 906/1308/19 та від 07 червня 2023 року у справі № 750/7747/22, які не були враховані судами.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2024 року представник ОСББ «Гарматна-Західна» подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що доводи касаційної скарги не містять обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Посилається на правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права та просить стягнути на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

За змістом частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, на судовий захист її особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, предмет, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору.

Отже, за загальним правилом у порядку цивільного судочинства можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з того, що корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

За змістом частин першої - третьої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Отже, вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України, щодо віднесення до господарських правовідносин, зокрема правовідносин, які виникають з некомерційної діяльності, спрямованої на забезпечення матеріально-технічних умов функціонування таких суб`єктів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18, пункт 4.11) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19, пункт 74) зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів віднесено розгляд справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Отже, спори про визнання недійсними рішень вищого органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з управлінням такою особою, між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його засновників (членом) належать до господарської юрисдикції відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України виходячи з характеру правовідносин, які є предметом такого спору (щодо визнання недійсним рішення вищого органу управління такої юридичної особи, прийнятого в межах його виключної компетенції).

Особливості правового режиму майна багатоквартирного будинку зумовлюють спеціальне правове регулювання порядку реалізації прав власниками нерухомого майна в такому будинку. Так, частиною другою статті 382 ЦК України визначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Статтею 385 ЦК України передбачено, що з метою забезпечення експлуатації багатоквартирного будинку, користування квартирами та нежитловими приміщеннями, управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». Приписами статті 1 цього Закону розкрито поняття ОСББ як юридичної особи, створеної власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Термін «співвласники багатоквартирного будинку» вживається законодавцем у розумінні власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Статтею 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено статус ОСББ як непідприємницького товариства, що створюється для здійснення функцій, які забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. ОСББ відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном об`єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем і відповідачем у суді.

Частиною другою статті 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» регламентовано, що питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються ГК України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів. Отже, виходячи з такого матеріально-правового регулювання зазначених правовідносини вони є господарськими за своєю правовою природою.

Ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про непідсудність цієї справи судам загальної юрисдикції, оскільки на неї поширюється юрисдикція господарських судів.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що суди дійшли правильного висновку про господарський характер спірних правовідносин та наявність підстав для закриття провадження у справі.

У позові ОСОБА_1 просить, визнати недійсними рішення загальних зборів ОСББ «Гарматна-Західна» від 13 березня 2020 року щодо затвердження розміру сплати внесків та платежів співвласниками нежитлових приміщень на утримання будинків та прибудинкової території.

Прийняття рішення установчими зборами щодо всіх питань, віднесених до їх компетенції та виключної компетенції загальних зборів ОСББ відповідно до статей 6, 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», стосується створення та управління ОСББ як юридичною особою, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України визначає предметну юрисдикцію спору про визнання недійсним рішення установчих зборів ОСББ судам господарської юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України (постанови від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18, пункт 4.19), від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 (провадження № 11-1012апп19, пункт 40), від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15 (провадження № 11-1106апп19, пункт 39)).

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 , будучи власником нежитлових приміщень АДРЕСА_2 та, відповідно, членом ОСББ «Гарматна-Західна», є носієм корпоративних прав й має право звертатися до господарського суду з відповідними позовами, з метою захисту своїх прав від порушень, завданих діяльністю ОСББ «Гарматна-Західна».

У віднесенні цієї справи до юрисдикції господарських судів визначальним є саме встановлення між сторонами характеру корпоративних правовідносин, що виключає вирішення такого спору у порядку цивільного судочинства, незалежно від суб`єктного складу осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про підсудність спірних правовідносин господарським судам й у зв`язку із цим закриття провадження у справі є правильними. Відтак, оскаржувані судові рішення скасуванню не підлягає.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 лютого 2022 року у справі № 910/5179/20 (провадження № 12-38гс21).

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій правильно застосовано норми процесуального права.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 25 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник